Кілька місяців тому вище керівництво України анонсувало грандіозні транспортно-інфраструктурні плани, серед яких була модернізація усіх залізничних маршрутів під швидкісні поїзди, будівництво аж трьох Hyperloop станцій та масове будівництво/ремонт аеропортів у обласних центрах з розрахунку два аеропорти на кожен обласний центр України. Якщо це здійсниться, то подорожувати Україною та Європою стане набагато швидше та зручніше і спричинить буйний розвиток невеликої (12-50 посадкових місць) авіації, яка власне і забезпечить швидке перевезення людей та пошти по Україні та за кордон у радіусі 900-1500 кілометрів від місць постійного базування. Як не дивно, але розвиток малої місцевої та регіональної пасажирської авіації буде залежати від наших грошовитих ентузіастів повітряних подорожей, які мешкають у містах з аеропортами та злітно-посадковими майданчиками. Багато грошей для початку вимагає саме придбання щонайменше двох літаків на 12 та більше пасажирів, виключаючи пілота та екіпаж. Чому саме двох літаків та чому щонайменше на 12 посадкових місць, спитаєте ви. А тому, що у діючому Законі України щодо транспортних перевезень відсутня можливість законної організації малого регулярного приватного перевезення людей та вантажу без державної реєстрації (у даному випадку створення та реєстрації власної транспортної компанії), а приватні літаки менш ніж на 12 посадкових місць не відповідають міжнародним вимогам регулярних транспортних перевезень. Звісно, так звані літаки бізнес-класу перевозять людей по усій планеті, але це виключно нерегулярні приватні перевезення на кшталт таксі. А будь-яка подорож на таксі коштує набагато дорожче за подорож громадським транспортом і тому не в змозі привабити багато постійних клієнтів, тому я й не розглядаю тут ідею ділових авіаперевезень.
Отже, повернемось до звичайних пасажирських літаків. Не одному мені спадало на думку організувати власний авіапарк виключно зі старих доглянутих та нових одномоторних Анів (Ан — 2/3/2-100), але уважне вивчення їх характеристик показало, що ці моделі не належать до класу всепогодних літаків через відсутність життєво необхідної системи протиоблідініння крил. На практиці вони літають за погоди без опадів та нижче хмар вдень та вночі, але у холодну дощову погоду їм навіть заборонено злітати через небезпеку звалювання "завдяки" крижаному вантажу на усіх аеродинамічних поверхнях. Власне цей конструктивний недолік і пояснює їх невисоку ціну (40-900 тисяч $ залежно від моделі та стану літака). Для регулярних місцевих перевезень краще обрати більш дорожчі Let-420 або Cessna — 208B Grand Caravan у 13-місній модифікації. Вони обидва здатні працювати з коротких (500-700 метрів) злітно-посадкових смуг та перевозити 15 пасажирів (Let-420) чи 13 пасажирів (Cessna — 208B Grand Caravan у 13-місній модифікації) на відстань до 1300 кілометрів та оснащені системою антиоблідініння, але значно відрізняються рівнем комфорту для пасажирів, економічністю, швидкістю та вартістю. Cessna — 208B Grand Caravan у 13-місній модифікації за годину здатна пролетіти лише 240 кілометрів шляху у економічному режимі, не має можливості встановлення бортового туалету, у неї звичайний негерметизований салон, але витрачає небагато пального (103,3 — 125,5 кг на годину) та цілком придатна для керування одним пілотом; вартість цього неквапливого одномоторного красеня складає 1,5 — 2,5 мільйони американських доларів. Натомість дорожчий Let-420 (5 мільйонів доларів) літає швидше (економічна швидкість до 400 кілометрів на годину), має герметизований салон (може літати на висотах до 6500 метрів без шкоди для пасажирів та екіпажу), у кінці короткого 15-місного салону встановлено бортовий туалет (дуже корисна річ у повітрі 😀😀😀), але за годину економічного польоту спалює 210 — 250 кілограмів пального через наявність двох двигунів та вимагає двох досвідчених пілотів для керування.
Отже, повернемось до звичайних пасажирських літаків. Не одному мені спадало на думку організувати власний авіапарк виключно зі старих доглянутих та нових одномоторних Анів (Ан — 2/3/2-100), але уважне вивчення їх характеристик показало, що ці моделі не належать до класу всепогодних літаків через відсутність життєво необхідної системи протиоблідініння крил. На практиці вони літають за погоди без опадів та нижче хмар вдень та вночі, але у холодну дощову погоду їм навіть заборонено злітати через небезпеку звалювання "завдяки" крижаному вантажу на усіх аеродинамічних поверхнях. Власне цей конструктивний недолік і пояснює їх невисоку ціну (40-900 тисяч $ залежно від моделі та стану літака). Для регулярних місцевих перевезень краще обрати більш дорожчі Let-420 або Cessna — 208B Grand Caravan у 13-місній модифікації. Вони обидва здатні працювати з коротких (500-700 метрів) злітно-посадкових смуг та перевозити 15 пасажирів (Let-420) чи 13 пасажирів (Cessna — 208B Grand Caravan у 13-місній модифікації) на відстань до 1300 кілометрів та оснащені системою антиоблідініння, але значно відрізняються рівнем комфорту для пасажирів, економічністю, швидкістю та вартістю. Cessna — 208B Grand Caravan у 13-місній модифікації за годину здатна пролетіти лише 240 кілометрів шляху у економічному режимі, не має можливості встановлення бортового туалету, у неї звичайний негерметизований салон, але витрачає небагато пального (103,3 — 125,5 кг на годину) та цілком придатна для керування одним пілотом; вартість цього неквапливого одномоторного красеня складає 1,5 — 2,5 мільйони американських доларів. Натомість дорожчий Let-420 (5 мільйонів доларів) літає швидше (економічна швидкість до 400 кілометрів на годину), має герметизований салон (може літати на висотах до 6500 метрів без шкоди для пасажирів та екіпажу), у кінці короткого 15-місного салону встановлено бортовий туалет (дуже корисна річ у повітрі 😀😀😀), але за годину економічного польоту спалює 210 — 250 кілограмів пального через наявність двох двигунів та вимагає двох досвідчених пілотів для керування.
Немає коментарів:
Дописати коментар